19 травня 2011 року

19 травня на філологічному факультеті Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова відбулася презентація 1-го тому нового 20-томного «Словника української мови», що побачив світ у видавництві «Наукова думка». Наступні 19 томів планується укласти і видати впродовж 10 років.

Окрім презентації 1-го тому «Словника української мови», були й інші цікавинки – Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького представила реставровані словники 20-х років ХХ століття, віднайдені в архівах бібліотеки.

Презентував словник генеральний директор київського видавництва «Наукова думка» Ігор Ростиславович Алексєєнко. Він зауважив, що 11‑томний «Словник української мови» вийшов у 1970-х – 1980-х роках. Це було перше фундаментальне видання, відзначене численними преміями. Мова – це не щось стале, вона постійно розвивається, з’являються нові слова, змінюються політичні реалії. Україна стала незалежною. Національна академія наук понад 10 років тому вирішила взятися за підготовку сучасного тлумачного словника.

«Словник української мови» – це робота нова у технологічному сенсі. Якщо попередній робився у картках і окреме слово виписувалося на окрему картку разом з усією інформацією про це слово, то новий твориться з допомогою новітніх комп’ютерних технологій. Інформація вводиться у комп’ютер, і машина у певних програмах все це опрацьовує. Але без фахівця, редактора, лексикографа вона не здатна створити словник. Науковці з Інституту мовознавства, Інституту української мови доклали багато зусиль для втілення цього проекту.

Видання словника розраховане на 10 років, якщо будуть вирішені матеріальні проблеми.

Директор «Наукової думки» розповів, що основою для нового словника послужив, звісно, 11-томний. З часу видання попередника у вжиток увійшло багато нових слів, змінилася політична система. Відтак у тлумаченні слів виникла потреба звільнення від ілюстрацій, що були пов’язані з ідеологією того часу. У новому словнику ілюстрації взято з творів українських письменників, які доклали старань до здобуття нашою державою незалежності. Певна річ, презентований том містить не лише свіжий ілюстративний матеріал, а й багато нових слів, та й створений він відповідно до вимог сучасності.

У першому томі – слова на літери «А» і «Б» (11,5 тисячі слів), у кінці видання – покажчик словосполучень на 150 сторінок із списком реєстрових слів. Це значно полегшує користування словником.

Доцент кафедри української мови філологічного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова Марія Максимівна Фащенко розповіла про історію створення словників. Перша така праця датована 1282 роком. Це було не окреме видання, а в «Новгородській кормчій» були окремо виписані певні слова (172 слова). Потім, у старокиївському періоді, про існування інших словників не згадується. Але це не означає, що їх не було, адже за цей час маємо велику стильову і жанрову розгалуженість мови. Наступний словник вийшов у 1482 році теж у Новгороді. У ньому налічувалося тлумачення 71 слова з сербської, болгарської, латинської та інших мов.

У литовський період, хоч українська мова була державною, офіційною, свідчень про появу нових словників нема.

Справжній словниковий бум припав на кінець XVI століття. Беручи до уваги те, що у цей час пріоритет був за церковнослов’янською мовою, а не за простою (народнорозмовною), то й словники творилися на базі церковнослов’янської мови. Найвідоміші з тогочасних: «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» невідомого автора; «Лексисъ сирѣчь реченія въкратцѣ собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускій діялектъ истол(ъ)кованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596 р.); «Лексиконъ словенорωсскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди (вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 р.); «Синоніма славеноросская» анонімного автора – перший словник української книжної мови (укладений на Наддніпрянщині).

Періоди козацький і російський. Українську мову в цей час царат неодноразово офіційно забороняв. Видавалися укази і циркуляри, які забороняли ввозити, перекладати, друкувати книги українською мовою. У монографії Віталія Аркадійовича Передрієнка «Формування української літературної мови ХVІІІ ст. на народній основі» (К.: Наукова думка, 1979. – С. 127-138) подано дрібним шрифтом назви літературних джерел, які відносяться до 2-ї половини ХVІІІ ст. З них опубліковано близько 1012 відсотків. Все решта – рукописи. Це означає, що українці таки писали словники, проте не мали змоги друкувати їх.

У кінці XVIII століття з’являється перша велика пам’ятка нової української мови (використовується не церковнослов’янська книжна мова, а саме народнорозмовна) – «Енеїда» Івана Котляревського на три частини плюс невеличкий словник до неї. Автор піклувався про те, щоб усі нові, «не употребительные» слова його твору були зрозумілі.

У 1818 році Олексієм Павловським була створена «Грамматика малороссійскаго нарѣчія», перша в українському мовознавстві друкована граматика живої народної української мови, і словник до неї.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть словники стають регуляторами лексичних, правописних і вимовних норм. Так, у 1873 році Ф. Піскунов видає в Одесі «Словницю української мови», у 1886-у Є. Желехівський та С. Недільський у Львові – «Малоруско-німецкий словар», у 1907 – 1909 роках виходить у світ «Словарь української мови» Б. Грінченка. Далі був справжній бум словникарства. «Словник банкового діловодства», «Технічна термінологія», «Діловодчий словник», «Словничок граматичних термінів», «Практичное пособие при переводу на украинский язык терминов по бухгалтерии и статистике»… (якраз деякі з цих словників і були виявлені в бібліотечних архівах та представлені на презентації). Ці словники можна погортати у відділі рідкісної книги Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького.

Але після розквіту мовознавства у перших десятиріччях минулого століття прийшла чорна ера знищення. Праці вчених спалювали, у кращому разі ховали у недоступних архівах. Велася цілеспрямована політика винищення «коріння українського націоналізму на мовному ґрунті».

І лише в 1950-х виходить «Російсько-український словник» (зелений за кольором обкладинки і «зелений» за змістом, за словами А. Малишка), якому було адресовано багато критики. Далі з’являється 6-томний «Українсько-російський словник» (понад 120 тисяч слів), 3‑томний «Російсько-український словник» (удостоєний державної Шевченківської премії).

Нарешті, у 1970 – 1980-х роках виходить 11-томний «Словник української мови» (134 тисяч слів). Як зазначила Марія Максимівна, до цього словника наша кафедра української мови підверстала інверсійний словник (для тих, хто займається словотвором, теорією та історією мови).

І ось ми дочекалися «першої ластівки» з нового 20-томного «Словника української мови». У презентованому першому томі налічується 11,5 тисячі слів (на «А» – 4 тисячі, на «Б» – 7 тисяч). Приємно відзначити, що у переліку авторів є і вихованець філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова – В.В. Чумак.

На завершення свого виступу Марія Максимівна підкреслила: «Словники відіграють важливу роль у становленні мовної політики. Нашою державною мовою є українська мова. І сподіваємося, що цей словник стоятиме не просто на захисті, а на обороні сучасної української літературної мови».

Цікавою була і презентація, яку провела завідуюча сектором канадсько-українського бібліотечного центру ОННБ ім. М. Горького Ганна Іванівна Єфімова. Вона, власне, і представила уже згадувані словники, видані у 20‑х роках ХХ століття. Довгий час вони лежали забуті у сховищах бібліотеки, тож виявили їх у жахливому стані. Довелося докласти чимало зусиль для їх реставрації, щоб ці словники зайняли гідне місце на полицях бібліотеки.

Отож презентацію, яка відбулася на філологічному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова, цілком слушно можна назвати подвійною, адже, крім знайомства з 1-им томом «Словника української мови», присутні вперше за стільки років змогли побачити й погортати сторінки видань, що вважалися втраченими.

Галина МЕЛЬНИК,

кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

hronikaWeb